«Війна? Почалася війна?? Ми не могли у це повірити…»

З такими думками розпочався ранок для однієї мешканки міста Слов'янськ.

«Сон перервався вибухами, від яких вибило вікна у квартирі й затремтів будинок. У цей момент я згадала слова прабабусі: «Аби тільки було мирне небо над головою».

Ситуація з кожним днем тільки погіршувалася, і одного травневого ранку на відстані 500 метрів від нашого будинку вибухнула ракета. Усвідомлення, що та ракета могла влучити саме в наш будинок, змусило швидко зібрати речі та залишити місто.

На блокпостах запитували: Звідки? Куди їдете?». Крізь сльози ми відповідали: «Зі Слов'янська, їдемо в нікуди». Ми просто не знали, куди тікати від війни й що нас там чекає…»

Вже через добу ми були в таборі переселенців у Кропивницькому районі, Кіровоградській області. Ми познайомились з усіма сусідами, й у кожного була своя «воєнна історія», але об‘єднувало всіх одне: радість, що ми залишилися живі».

Від таких історій дух перехоплює. І це тільки маленька частинка наслідків війни.

Ми продовжуємо робити все можливе для допомоги постраждалим переселенцям. Але попереду холодна воєнна зима, тому докласти зусиль потрібно буде багато…